#Доросла_казка_на_ніч
- Ти розмовляєш?
- Так, - відповів пес.
- Ти собака.
- Так.
- Мені не зрозуміло. Як?
- Я поясню тобі, пізніше, якщо сам не здогадаєшся, - пес усміхнувся.
- Ніяково мені.
- І що?
- Ти собака.
- Повторюєшся.
- Як тут не повторюватись?
- Співрозмовник я хіба поганий? – трошки обурився пес. – Таке враження, що ти не стараєшся вести нашу бесіду якісно.
- Це сон. Правда ж? Я просто сплю. А потім я прокинусь і нічого цього не буде. Правда ж?
- Я б не покладав на це великих надій. Те, що я розмовляю, не значить, що це сон. Ти спробував вгадати, егеж?
- Так.
- Насправді все простіше, ніж ти думаєш, друже, - ще раз усміхнувся пес. – Тільки не ламай собі голову. Їй треба відпочивати. Не забивай її зайвим.
- Що тобі треба?
- Грубо.
- Ні, я просто… ти ж не просто так зі мною заговорив…
- Не просто так. Я лишень хотів тобі сказати дещо.
- Те, чому я розумію тебе?
- Ні, не це. Це інше. Це як додаток. Невеличке пояснення. В решті решт ти б все одно задався питанням, чому я можу говорити.
- А що тоді?
- Знаєш що робить тебе тобою?
- Що?
- Ні, не точно. Що робить тебе людиною? Знову не те… - пес задумливо дихнув. – Це важче ніж я думав. Пояснити… Хоча… все ж… Так, мабуть я скажу тобі, чому я з тобою заговориив. Все це пов'язане. Це не я з тобою розмовляю, це ти мене чуєш.
- Хіба не одне й теж саме?
- Ні, - пес задерикувато звів бровами. – Я можу нічого не казати, а ти все одно будеш чути мене.
- Як це?
- А ось так… Насправді я нічого не кажу. Ти сам мене чуєш. Я просто сидів тут і дивився на тебе. Іноді тихенько скавчав. Це все ти.
- Я?
- Так, ти. Скажи мені, який завтра день?
- Завтра?
- Отож. Завтра страшний день. Завтра тебе позбавлять голови.
- Завтра?
- Так. Ти помреш. Тому ти мене і чуєш. Тобі просто не хочеться бути собою. А я повинен сказати тобі, що ми – тварини, ніколи про це не задумуємось. Нам і в голову не приходить хотіти бути кимось ще. Тільки собою. Ми не здатні. Може це і є таємницею вашого розуму? Ви люди не хочете бути ніким. А бути простим для вас – бути ніким. А завтра ти і зовсім не зможеш існувати. Тому сьогодні ти більше за все хочеш не бути собою. Бо цієї персони час вже майже сплив. Ти збожеволів. Від страху. Тому і чуєш мене.
- Ти не уявляєш як страшно мені.
- Уявляю. Бо я є плодом твоєї уяви. Частинкою тебе. Тому я співчуваю тобі. Але не можу допомогти. Краще просто змирись – ти не виберешся. Бажання вибратися вже довело тебе до божевілля. Це знак того, що ти змарнований. Ти не спроможний врятуватися. Тому й з'їхав з глузду. Відпочивай. Ляж спати, друже. Лягай.
І в'язень сів на тюремне, тверде й незручне ліжко, а потім, згорнувшись на ньому калачиком спробував заснути. Але сильно тремтів. Він часто розплющував очі і дивився на в'язничного пса, що сидів неподалік від його камери.
